1 вересня Верховна Рада розпочала свою 16-ту сесію, але перші ж дні роботи парламенту продемонстрували глибокі проблеми у владі. Порядок денний, що включав законопроєкти, пов’язані з міжнародною підтримкою, та результати голосувань, свідчать про значний дефіцит бюджету, який є головною проблемою країни. Незважаючи на активну агітацію нового Кабінету міністрів та особистий тиск президента, парламенту не вдалося зібрати достатньо голосів для ухвалення цих важливих законів, що підкреслює розбалансованість влади.
Аналіз розбалансованої влади: Президент, Уряд та Парламент
Президент і Офіс: Тиск та втрата моральної переваги
На початку осіннього політичного сезону президент Володимир Зеленський висловив обурення через нездатність Верховної Ради ухвалити закони, необхідні для отримання міжнародних коштів, наголошуючи на відповідальності парламентарів за близько 15 мільярдів доларів, які Україна могла б отримати. Ця ситуація виглядає парадоксальною, адже президентська монобільшість формально відповідає за роботу парламенту. Однак, обурення Зеленського є симптоматичним, адже він сам створив завищені суспільні очікування, зокрема щодо завершення війни до листопада, що не відповідає поточній військовій реальності. На тлі постійних повітряних тривог, обстрілів та видимого контрасту між обіцянками та реальністю, негатив почав концентруватися на президенті.
Корупційні скандали та падіння довіри
Особливо показовою стала ситуація навколо заступниці керівника Офісу президента Ірини Мудрої, пов’язана з відмиванням 150 мільйонів гривень для внесення застави за ексміністра Германа Галущенка. Цей та інші корупційні скандали, які оточують Офіс президента, підривають моральну перевагу глави держави над колишніми чиновниками та олігархами. Результати соціологічних опитувань свідчать про те, що хоча Зеленський і залишається фаворитом у першому турі президентських виборів, у другому турі він впевнено програє потенційним конкурентам, таким як Валерій Залужний, Кирило Буданов та Михайло Федоров. Це свідчить про поступову втрату ним права на моральну перевагу та зростання недовіри до влади.
Уряд: Пошук місця та “шокова терапія”
Новий Кабінет міністрів під керівництвом прем’єр-міністра Сергія Корецького намагається знайти своє реальне місце в новій конструкції влади. Корецький, на відміну від попередників, вирізняється беземоційністю та дистанційованістю, зосереджуючись на постановці завдань та контролі їх виконання. Він був шокований масштабом бюджетних проблем і відкрито представив президенту та депутатам страшні слайди, що демонстрували колосальний фінансовий розрив між ресурсами та витратами держави. Ця “шокова терапія” мала на меті спонукати Верховну Раду до конструктивної роботи над законами, пов’язаними з міжнародним фінансуванням, проте парламент провалив більшість із них, поставивши країну перед загрозою втрати значних коштів.
Верховна Рада: “Сірий кардинал” та саботаж
На сьогоднішній день Давид Арахамія, завдяки своїй здатності домовлятися, залишається ключовою фігурою у Верховній Раді. Однак, чутки про його можливу причетність до корупційних справ та підозри з боку антикорупційних органів створюють невизначеність щодо його майбутнього. Якщо Арахамія вибуде з політичної арени, це може призвести до серйозної дезорганізації парламенту, адже в Україні бракує іншої людини з подібним авторитетом та комунікаційними можливостями для об’єднання різних депутатських груп та фракцій. Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук теоретично міг би спробувати стабілізувати парламент, але його відстороненість від політичних торгів та кулуарних домовленостей ставить під сумнів його здатність ефективно діяти в епіцентрі таких процесів.
Тим часом, Верховна Рада продовжує легкий саботаж євроінтеграційних та непопулярних законів, намагаючись вибороти собі квазі-суб’єктність у стосунках з Офісом президента та виховуючи уряд. Однак, цей спротив неминуче наткнеться на стелю, адже зовнішнє управління, яке вони критикують, стало невід’ємною частиною внутрішнього життя України. Більше половини бюджету фінансується міжнародними партнерами, і їхня можливість контролювати витрати цих коштів є питанням операційного контролю за власними інвестиціями. Без цих грошей Україна не зможе ані воювати, ані нормально функціонувати як держава.
Висновок
Країна стоїть перед серйозною загрозою втрати міжнародної фінансової допомоги через політичну невизначеність та саботаж важливих законопроєктів. Виконання міжнародних зобов’язань є необхідністю для виживання держави, а не поступкою “зовнішньому управлінню”. Питання про межі “суверенної демократії” невблаганно перетворюється на одвічне українське: де взяти гроші?
