Цього місяця український парламент став ареною для важливого політичного процесу: одразу два проєкти Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки були представлені на розгляд Верховної Ради. Обидва документи базуються на фундаментальній праці, розробленій Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК) та оприлюдненій на початку квітня, проте їхнє походження та зміст викликають значні питання щодо послідовності антикорупційної політики держави. Один із проєктів був поданий урядом, тоді як інший – ініційований головою Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики Анастасією Радіною, що свідчить про наявність певних розбіжностей у підходах до цього ключового питання.
Напруженість у процесі узгодження: попередження та реальність
Складність антикорупційної реформи: історичний контекст
Процес узгодження антикорупційної стратегії, як попереджав віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка на квітневій зустрічі з громадськістю, обіцяв бути складним і тривалим. Саме тоді проєкт документа був переданий від НАЗК до уряду, розпочинаючи новий етап його обговорення та потенційної модифікації. Ця ситуація підкреслює глибоко вкорінені проблеми української антикорупційної історії, яка позначена хронічним браком наступності у впровадженні структурних реформ. Сфери, що потребують тривалої роботи, яка виходить за межі однієї депутатської каденції, часто стають заручниками політичної кон’юнктури, і антикорупційна політика не є винятком.
Період після Революції Гідності ознаменувався створенням ключових незалежних антикорупційних інституцій, таких як НАБУ, НАЗК, САП та ВАКС. Цей процес відбувався попри значний опір з боку старої правоохоронної системи, який досяг свого апогею у минулому липні, коли громадяни висловлювали своє невдоволення. Сьогодні, у 2026 році, Україна стоїть на критичній межі, коли подальший розвиток держави безпосередньо залежить від ухвалення нової довгострокової стратегії боротьби з корупцією.
Сучасна рамка та загроза правового вакууму
Поточна антикорупційна архітектура України спирається на два основні документи, які виконують системні, моніторингові та координаційні функції, здебільшого в межах компетенції НАЗК:
- Антикорупційна стратегія на 2021–2025 роки.
- Державна антикорупційна програма (ДАП) на 2023–2025 роки, яка конкретизує положення стратегії.
Разом ці документи створюють основу для загальнодержавного прогресу в антикорупційній діяльності. Однак, обидва стратегічні документи розраховані лише до 2025 року включно. Хоча Кабінет Міністрів України продовжив термін виконання старої ДАП до набуття чинності новою програмою, країні вкрай необхідна повноцінна стратегія на наступні роки, яка б враховувала виклики наступного п’ятирічного періоду.
Ціна питання: €50 мільярдів та європейська інтеграція
Ухвалення нової стратегії є не просто формальністю, а жорсткою вимогою міжнародних партнерів та запорукою фінансової стабільності. В умовах повномасштабного вторгнення, програма фінансової допомоги від Європейського Союзу “Ukraine Facility” відіграє ключову роль у наповненні державного бюджету, стимулюванні інвестицій та наданні технічної підтримки. В рамках цієї програми, протягом 2024–2027 років, Україна має отримати 50 мільярдів євро. Реалізація цієї мети неможлива без ефективної боротьби з корупцією та відмиванням коштів, що передбачає зміцнення незалежності ключових антикорупційних установ, а також ухвалення та виконання Антикорупційної стратегії та ДАП.
Крім того, уряд затвердив Дорожню карту з питань верховенства права, яка прямо вимагає розробки та ухвалення Антикорупційної стратегії та ДАП, що є частиною виконання вимог щодо вступу до ЄС. Особлива увага приділяється мінімізації корупції у найбільш уражених сферах, зокрема:
- у судовій системі та органах правопорядку;
- у сфері публічних закупівель, включаючи оборонні закупівлі;
- у державних підприємствах та інфраструктурі;
- у митній, податковій, будівельній сферах, управлінні земельними та природними ресурсами, а також у видобувній галузі.
Згідно з цими вимогами, розробка таких документів має бути прозорою, базуватися на комплексному аналізі доказів та передбачати консультації з неурядовими стейкхолдерами протягом шести місяців після завершення попередньої стратегії. Відповідальними за цей процес визначені Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України.
Звіт про прогрес України в рамках Пакету розширення ЄС за 2025 рік наголосив на необхідності без зволікань, прозоро та інклюзивно ухвалити нову Антикорупційну стратегію на 2026–2030 роки та відповідну програму, включаючи амбітний, але реалістичний рівень пріоритетних заходів у сферах, найбільш схильних до корупції. Особливо було наголошено на реформуванні правоохоронної системи. Після публікації цього звіту, Єврокомісарка Марта Кос та віцепрем’єр з євроінтеграції Тарас Качка оголосили узгоджений план дій з 10 пріоритетів, який встановив чіткий дедлайн для ухвалення Стратегії та ДАП – до другого кварталу 2026 року. Цей план також вимагає збереження незалежності НАБУ і САП, відновлення конкурсів для прокурорів та реформування Державного бюро розслідувань (ДБР).
Безпрецедентна прозорість НАЗК та кулуарний спротив в Кабміні
Функція розробки ключових антикорупційних документів покладена на НАЗК, і проєкт Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки став результатом колосальної дворічної спільної роботи. Цей процес включав 26 комплексних досліджень за участю понад 130 експертів, ідентифікацію понад 140 проблем та формування понад 400 очікуваних стратегічних результатів.
Для забезпечення максимальної прозорості, протягом жовтня–грудня 2025 року НАЗК організувало 26 громадських обговорень загальною тривалістю понад 55 годин, до яких долучилися понад 790 учасників. Протягом січня-березня 2026 року зведений проєкт був узгоджений з усіма профільними органами державної влади та пройшов правову експертизу, а 2 квітня 2026 року фінальний варіант документа був офіційно переданий на розгляд Кабінету Міністрів.
Проте, в урядових кабінетах процес фактично зупинився. Попри заздалегідь погоджений з 15 міністерствами текст та тиск міжнародних дедлайнів, документ протягом півтора місяця не виносився на розгляд уряду.
Через це зволікання, голова Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна, не чекаючи кроків Кабміну, зареєструвала в парламенті 13 травня оригінальний документ, розроблений НАЗК та експертами, без жодних змін. Натомість, 15 травня 2026 року Кабінет Міністрів України нарешті схвалив та передав до Верховної Ради урядовий проєкт Закону “Про засади державної антикорупційної політики на 2026–2030 роки”, який містив такі суттєві зміни:
- Заблокована реформа Офісу Генпрокурора: з тексту повністю виключено проблему, яка констатувала, що чинна процедура призначення та звільнення Генерального прокурора містить ризики політичного впливу та стримує євроінтеграцію.
- ДБР і надалі без прозорих конкурсів: у підрозділі щодо прокуратури, правопорядку і протидії злочинності, уряд повністю виключив згадку про ДБР у контексті ризиків непрозорого призначення та корупційних практик.
- Удар по незалежності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури: фінальний документ також ставить під питання автономію САП, намагаючись обмежити її права здійснювати ключові процесуальні дії (зокрема, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про можливе вчинення народним депутатом України кримінального правопорушення) без обов’язкового погодження із Генеральним прокурором.
Голова Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна вважає, що фінальний зміст урядового документа демонструє небезпечний відступ від початкових домовленостей, що й стало причиною реєстрації законопроєкту в його першопочатковому, не зміненому вигляді.
Таким чином, абсолютно технічний етап подання законопроєкту щодо засад державної антикорупційної політики на 2026–2030 роки до Верховної Ради, розробленого НАЗК та попередньо узгодженого з усіма центральними органами виконавчої влади, перетворився на інструмент політичних торгів та прямого відступу від узятих Україною міжнародних зобов’язань.
Антикорупційна стратегія як запорука стійкості та інтеграції
Антикорупційна стратегія – це не відірваний від реальності бюрократичний інструмент, а фундаментальний елемент демократичної стійкості України. В умовах щоденних безпекових загроз та гострої потреби у міжнародному фінансуванні для відбудови країни, збереження послідовності антикорупційних реформ є важливим реальним гарантом нашої міжнародної суб’єктності та внутрішньої безпеки. Спроби вихолостити Антикорупційну стратегію ставлять під загрозу як європейську інтеграцію, так і фінансову допомогу, без якої вистояти у цій війні буде значно важче.
Олександр Вегержинський, дослідник Незалежної антикорупційної комісії (НАКО).
