Україна стоїть перед колосальним викликом, що вимагає не просто плану розмінування, а комплексної стратегії управління земельними ресурсами, орієнтованої на конкретні результати та безпеку людей. Традиційний підхід, що вимірює успіх виключно кількістю очищених гектарів чи знешкоджених боєприпасів, є недостатнім в умовах безпрецедентного забруднення територій вибухонебезпечними залишками війни.
Стратегія управління земельними ресурсами: новий погляд на безпеку та відновлення
Переосмислення протимінної діяльності в Україні є нагальною потребою, зумовленою масштабами забруднення територій. Важливо розрізняти території, що підозрюються на забруднення, від тих, де забруднення підтверджено, і, тим більше, від ділянок, що не потребують жодного втручання. Ефективне використання ресурсів та успішне відновлення країни залежать від чіткого розмежування цих категорій та визначення пріоритетів на основі доказової бази.
Ключові напрямки переосмислення протимінної діяльності:
- Орієнтація на результати: Технічне планування та визначення пріоритетів мають спиратися на очікувані результати, такі як зниження ризиків, захист населення, відновлення енергопостачання, сільського господарства, безпечне повернення людей, доступ до води, використання культурної спадщини, економічна діяльність, відновлення довкілля та стабілізація територій.
- Диференційований підхід: Повне розмінування не завжди є єдиним чи найкращим рішенням. Залежно від специфіки території, можуть бути доцільними часткове вивільнення земель, створення безпечних коридорів, контроль за використанням земель, компенсація, зміна цільового призначення або довгострокове управління ризиками.
- Використання сучасних технологій: Штучний інтелект, супутникові технології та безпілотні літальні апарати можуть суттєво покращити процес визначення пріоритетів, але їхні результати повинні підтверджуватися польовими даними та професійною експертизою.
“Масштаби цього виклику роблять таке переосмислення нагальною потребою. Україна стикається з історично безпрецедентним рівнем забруднення територій, де величезні площі можуть містити міни, нерозірвані боєприпаси та інші вибухонебезпечні залишки війни.”
Прецедент “Червоної зони”: урок історії для України
Після Першої світової війни Франція створила “Червону зону” (Zone Rouge) — території, настільки зруйновані війною, що вони стали непридатними для звичайного використання. Цей досвід демонструє, що держава не повинна розглядати всі забруднені території однаково. Важливо класифікувати землі відповідно до рівня руйнувань та їхнього майбутнього призначення, визнаючи, що різні ділянки потребують різних сценаріїв використання.
Уроки французького досвіду:
- Класифікація територій: Франція не прагнула до суцільного розмінування, а класифікувала території, визначаючи, які з них потребують повного очищення, які можуть бути заліснені, а які — поступово повернуті до цивільного життя.
- Управління залишковими ризиками: Держава продовжувала управляти ризиками, пов’язаними з вибухонебезпечними предметами, через систему інформування населення та механізми реагування, не створюючи ілюзії повного усунення всіх загроз.
- Актуальність для України: Незважаючи на відмінності в історичному контексті, позиційний та виснажливий характер значної частини війни в Україні робить французький прецедент надзвичайно актуальним. Державна політика має зосереджуватися не лише на спроможності проводити розмінування, а й на класифікації територій, визначенні черговості робіт та прийнятті рішень щодо їхнього подальшого використання.
Сьогодні Україна стикається з подібними умовами на окремих територіях: розгалужені системи окопів, мінні поля, райони масованих артилерійських обстрілів та повністю зруйновані населені пункти. Це вимагає перегляду підходів до протимінної діяльності, щоб вона перейшла від кількісних показників до досягнення реальних результатів — захисту людей, забезпечення доступу до послуг, відновлення засобів до існування та сталого відновлення країни. Згідно з дослідженнями, ефективна протимінна діяльність вимагає чіткого розмежування між територіями, що підозрюються як забруднені, територіями з підтвердженим забрудненням і тими, які взагалі не потребують жодного втручання.
Доказова база, обстеження та розумніше визначення пріоритетів
Ефективність протимінної діяльності безпосередньо залежить від точності обстежень та розумного визначення пріоритетів. Це означає, що системи обстеження повинні дозволяти виключати території з переліку небезпечних, скорочувати межі небезпечних зон, проводити розмінування або застосовувати заходи контролю — і все це має ґрунтуватися на доказах, а не на припущеннях. Сучасні технології, такі як дистанційне зондування Землі, штучний інтелект та безпілотні літальні апарати, можуть значно прискорити первинний аналіз та забезпечити детальну оцінку місцевості, але остаточні рішення повинні ухвалюватися людьми на основі комплексного аналізу.
Правильний метод для правильного рівня ризику
Вибір конкретного методу для обробки забруднених територій повинен визначатися не стандартною процедурою, а рівнем впевненості, необхідним для майбутнього використання території. Різні інструменти, від дистанційного зондування до ручного розмінування, забезпечують різний рівень достовірності інформації. Ручне розмінування, хоча й найдорожче та найтриваліше, забезпечує найвищий рівень впевненості.
Сільськогосподарські землі: диференційований підхід
Сільськогосподарські землі не є однорідною категорією. Присадибні ділянки, під’їзні шляхи, фруктові сади, технологічні маршрути та віддалені поля мають власний профіль ризику та різну цінність. Тому рішення щодо них повинні бути диференційованими: повне розмінування, компенсація, обмін земельними ділянками, встановлення огорож, маркування небезпечних зон або зміна функціонального призначення території, з урахуванням суспільної користі та безпеки людей.
Інфраструктура перш за все: швидше відновлення
Відновлення критичної інфраструктури — електропостачання, систем водопостачання, шкіл, медичних закладів, транспортних маршрутів — часто приносить суспільству значно більшу негайну користь, ніж очищення великих сільськогосподарських територій. Цільове розмінування навколо об’єктів критичної інфраструктури може значно прискорити відновлення для більшої кількості людей, ніж підхід, що передбачає очищення кожного гектара.
Зменшення вразливості, а не лише усунення загроз
Рівень ризику визначається не лише наявністю вибухонебезпечних предметів, а й вразливістю людей, які наражаються на небезпеку під час повсякденної діяльності. Тому зменшення вразливості населення, зміна поведінки або способу використання території, механізми обмеження доступу та довгострокового контролю, доповнені справедливою компенсацією та наданням альтернатив, можуть бути не менш важливими, ніж фізичне усунення самих загроз.
Стимули, управління та рішення, засновані на доказах
Системи протимінної діяльності повинні уникати стимулів, які заохочують очищення більшої кількості гектарів замість реального зниження ризиків. Оператори повинні мати можливість ставити під сумнів завдання з недостатнім обґрунтуванням, а донори — підтримувати визначення пріоритетів на основі доказів. Посилення системи управління та узгодження стимулів із реальним зменшенням ризиків є необхідною умовою для того, щоб ресурси спрямовувалися туди, де вони забезпечують найбільший рівень захисту людей та сприяють відновленню. Інформаційні системи мають допомагати фахівцям ухвалювати рішення, але не підміняти їхню професійну експертизу.
Висновок
Необхідність переосмислення протимінної діяльності в Україні ґрунтується на простому, але принциповому розумінні: розмінування території та зниження ризику — це не завжди одне й те саме. Стратегія, орієнтована на досягнення результатів, ставить значно важливіше запитання: що саме потрібно зробити з цією конкретною земельною ділянкою, щоб вона знову стала безпечною, продуктивною та корисною, і який спосіб дозволить досягти цього найефективніше? Досвід “Червоної зони” демонструє, що це не нова проблема і не визнання поразки. Через понад сто років після Першої світової війни Франція й досі управляє залишковими ризиками на територіях, які свідомо вирішила не розміновувати повністю. Саме цей підхід — заснований на класифікації територій та чесному інформуванні про ризики, а не на запереченні їхнього існування — дозволив решті країни успішно відновитися.
Масштаби забруднення в Україні є значно більшими, складнішими та розгортаються в умовах активного або нещодавно завершеного збройного конфлікту. Проте логіка залишається незмінною: суцільне розмінування всієї території не є ані реалістичною, ані завжди доцільною кінцевою метою. Диференційоване управління територіями — повне розмінування там, де це є критично важливим; контрольоване використання, компенсація або обмеження доступу там, де це доцільніше; поєднання сучасних технологій, доказових методів обстеження та системи управління, орієнтованої на реальне зниження ризиків, — пропонує швидший, чесніший і, зрештою, більш гуманний шлях до відновлення. З огляду на роль України як одного з ключових світових виробників продовольства, значення правильних рішень у сфері протимінної діяльності виходить далеко за межі її власних кордонів.
