Трагічна подія на Київщині, що забрала життя одинадцяти людей та поранила близько сотні, не повинна ставати підставою для заборони масових заходів під час війни. Натомість, цей інцидент висвітлює гостру потребу у створенні національного стандарту безпеки для таких подій, якого, на жаль, досі не існує в Україні. Як людина з 25-річним досвідом організації найскладніших подій, я переконаний, що заборони – це хибний шлях, який лише відтерміновує неминуче, адже наступна трагедія стане лише питанням часу.
Аналіз причин та наслідків
Каскад відмов: ланцюжок подій, що призвели до трагедії
Трагедія 24 липня, як і більшість подібних катастроф, є результатом не поодинокого випадку, а “каскаду відмов” – низки взаємопов’язаних проблем. Аналізуючи публічно доступну інформацію, можна відновити цей сумний ланцюжок:
- Несвоєчасне оповіщення: Повітряні сили оголосили тривогу за кілька хвилин до удару, однак значна частина учасників її не почула через відсутність стабільного зв’язку на локації. Це підкреслює критичну залежність державного оповіщення від роботи мобільних мереж.
- Відсутність капітального укриття: Через брак надійного укриття, люди після перших вибухів намагалися сховатися в лісі, опинившись на відкритій місцевості під час наступного удару.
- Недостатнє медичне забезпечення: Чергові медичні бригади були відсутні на заході, що призвело до критичної нестачі турнікетів та інших засобів першої допомоги. Пораненим доводилося самостійно викликати швидку, а іноземні гості допомагали транспортувати постраждалих.
- Проблеми з логістикою: Єдиний заїзд до локації лісовою дорогою спричинив затор із пожежних машин та автомобілів швидкої допомоги, ускладнюючи доступ до місця події.
Ці фактори, кожний з яких окремо міг здатися незначним, у сукупності призвели до жахливих наслідків. Якби хоча б дві ланки цього ланцюжка були усунені, кількість жертв могла б бути значно меншою. Це яскраво демонструє, що безпека масових подій – це результат кропіткої підготовчої роботи, а не героїзму в момент небезпеки.
Світові стандарти та українська реальність
Історія свідчить, що стандарти безпеки народжуються на основі трагедій. Після катастроф на стадіоні Гіллсборо, фестивалі Love Parade та теракту на Манчестер Арені, у Великій Британії та Європі були переглянуті правила проведення масових заходів. Існують такі методичні посібники, як британський “Purple Guide”, що охоплюють розрахунок медичного забезпечення та евакуації, а також наукові дослідження натовпу. Однак, жоден із цих документів не був розроблений для країни, що перебуває під постійною ракетною загрозою.
Ізраїльський досвід, де Командування тилу прив’язує дозвіл на зібрання до критерію часу, необхідного для досягнення захищеного простору, є найбільш релевантним для України. Наша країна мусить розробити перший у світі повноцінний стандарт масових подій в умовах ракетної небезпеки, що стане гірким, але цінним уроком для всього світу після війни.
“Стандарт не є гарантією. Ракета може прилетіти по локації, де все зроблено бездоганно, і люди все одно загинуть.”
Важливо розуміти, що стандарт безпеки не є панацеєю і не може повністю виключити ризик. Навіть при дотриманні всіх правил, ракетний удар може призвести до жертв. Однак, його головний сенс полягає в мінімізації наслідків: забезпеченні своєчасного оповіщення, наявності укриттів, достатньої кількості медичних засобів та безперешкодного доступу екстрених служб. Різниця між чотирма та сорока турнікетами – це не питання везіння, а результат підготовки.
Пропозиції щодо розробки стандарту
Юридична прогалина та шляхи її заповнення
Адвокат Масі Найєм слушно звернув увагу на юридичну прогалину: приватні заходи на приватній території не потребують погоджень, що унеможливлює передачу інформації про повітряні загрози організаторам. Він пропонує запровадити обов’язкове погодження з військовою адміністрацією для заходів від 50 осіб, із правом відмови у разі неналежного забезпечення укриття, медичних бригад та турнікетами.
Я підтримую цей напрям і пропоную такі уточнення:
- Медичне забезпечення: Необхідно перейти від нормативу “турнікет на людину” до розрахунку спроможностей: часу до першої допомоги, кількості бригад відповідно до масштабу та ризику події, плану евакуації.
- Поріг кількості осіб: Замість фіксованої цифри, жорсткість вимог має залежати від вразливості локації. Подія у метро на глибині безпечніша за зібрання на відкритому полігоні.
- Межі застосування: Стандарт має бути універсальним для всіх типів подій, а не обмежуватися лише оборонною галуззю, адже ворог атакує скупчення людей незалежно від їхнього типу.
Сім обов’язкових блоків стандарту
Ключовим принципом стандарту має стати: місткість події дорівнює місткості укриття, досяжного за час підльоту. Це означає, що кількість людей на заході не може перевищувати тієї, яка фізично встигає дістатися захищеного простору за час, визначений для конкретного типу загрози.
Стандарт повинен включати такі сім блоків:
- Інформаційний контур: Рівень публічності залежить від вразливості локації. Для подій на відкритих майданчиках – закритий доступ, персональні канали отримання інформації.
- Укриття: Наявність капітальної захисної споруди в межах нормативного часу доступу, з достатньою місткістю, промаркованими маршрутами та навченим персоналом.
- Оповіщення: Власний контур на локації, незалежний від мобільної мережі, з дублюванням трьома каналами (звук, голос, візуал). Призначення безпекового офіцера з правом зупинити подію.
- Локація і потоки: Мінімум два незалежні транспортні заїзди, окремий коридор для екстреного транспорту, розрахунок щільності натовпу, контроль критичних точок, схема евакуації без перетину з рухом спецмашин.
- Медицина: Чергові бригади екстреної допомоги, стабілізаційний пункт, тактичні аптечки та турнікети, персонал з навичками зупинки кровотеч.
- Зв’язок і логістика: Радіомережа, резервний супутниковий канал, точки заряджання, координати локації для екстрених служб, пожежна безпека, заборона піротехніки.
- Тренування: Інструктаж персоналу, штабні навчання, репетиція евакуації, спільний брифінг із екстреними службами, обов’язковий звіт з безпеки після події.
Диференціація вимог: три категорії
Стандарт має враховувати специфіку різних заходів, поділяючи їх на три категорії:
- Категорія А: Події в капітальних захисних спорудах (метро, підземні простори). Допустима публічність, фокус на потоках, пожежній безпеці та медицині.
- Категорія Б: Події в капітальних будівлях з укриттям у досяжності (зали, театри). Можлива публічність, місткість обмежена укриттям, пропрацьований протокол переходу в режим укриття.
- Категорія В: Події просто неба. Найжорсткіший режим: закритий інформаційний контур, знижені ліміти, укриття у хвилинній досяжності. Якщо математика укриття не сходиться, подія не проводиться.
Відповідальність та майбутнє
Розробка та впровадження такого стандарту вимагає спільної роботи держави та індустрії. Держава має встановити обов’язковий мінімум та контроль, а індустрія – розробити методику та підтримувати її актуальність. Це можливо зробити за місяці, адже більшість елементів вже існують у розрізнених нормах та практиках.
Рефлекторна заборона масових заходів після трагедії може бути саме тим, чого прагне ворог – позбавити нас можливості зустрічатися, працювати, слухати музику, святкувати перемоги. Українці мають право на спільне життя, і наша відповідь на удари має полягати не в самоізоляції, а в створенні надійного стандарту безпеки. Кома в реченні “заборонити не можна проводити” має стояти після слова “можна”, підкреслюючи наше право на життя та зібрання.
