Чотири з половиною роки потому, як Росія розпочала неспровоковане повномасштабне вторгнення в Україну, кінця війні, як і раніше, не видно. На початку конфлікту західні країни, перш за все Сполучені Штати та їхні європейські союзники по НАТО, продемонстрували єдиний фронт на підтримку України. Однак, після переобрання Дональда Трампа на пост президента США, поведінка Америки на міжнародній арені змінилася, і вона більше не виступає як глобальний лідер чи відповідальна держава. Хоча адміністрація Трампа офіційно не заявляла про вихід із НАТО чи коаліції на підтримку України, вона суттєво зменшила свою участь та оголосила про значне скорочення американської військової присутності на європейському континенті.
Нові виклики для Європи
Зміна геополітичного ландшафту
- На тлі зменшення ролі США, європейські члени НАТО взяли на себе відповідальність, підтвердивши свою солідарність з Україною.
- Україна, завдяки розвитку власних технологій безпілотників і ракет, а також продовженню надання американських супутникових даних, змогла змінити перебіг війни.
- Кремль, усвідомлюючи важливість західноєвропейських поставок Україні, вдається до гібридної війни, включаючи спроби впливу на європейські вибори та таємні атаки на ключові ланки ланцюгів постачання.
“Чим менших успіхів Росія досягає на полі бою, тим серйознішими ставатимуть внутрішньополітичні проблеми російського президента Владіміра Путіна. І тим активніше Росія намагатиметься перенести війну на територію Європи.”
Гібридні атаки та потенційні загрози
Останні події, такі як вибух та пожежа на італійському заводі з виробництва зброї, що належить франко-німецькій компанії KNDS, а також спроба удару безпілотником по транспортному літаку “Антонов” в аеропорту Лейпцига, свідчать про зростання російської агресії. Ці інциденти відбулися на тлі очевидної слабкості Америки як наддержави, що особливо помітно після так званої “війни проти Ірану”, яку Трамп розпочав за власною ініціативою. Повідомлення про стрімке виснаження американських запасів боєприпасів і ракет лише посилюють ці побоювання. Таким чином, Європі доведеться готуватися не лише до дедалі частіших російських гібридних атак, але й до потенційних загроз з боку Ірану, який вже дав зрозуміти про свою готовність атакувати об’єкти в Європі у разі відновлення повномасштабних бойових зіткнень зі Сполученими Штатами.
Європейський суверенітет: міф чи реальність?
Виклики для європейської єдності
Стара, втомлена війною Європа змушена блискавично адаптуватися до нових реалій та небезпек, що походять як з її власного континенту, так і з його периферії. Однак, їй також доведеться змиритися зі зниженням глобальної могутності США за правління Трампа. Ця зміна, більше за будь-яку іншу, докорінно трансформує глобальне стратегічне становище Європи, маючи далекосяжні наслідки для її безпеки, постачання енергії та сировини, а також торговельних інтересів.
Європейцям не варто плекати жодних ілюзій. У цей період переходу від одного світового порядку до іншого саме геополітика має визначальне значення. Але претензії Європи на статус глобальної сили поки що залишаються радше прагненням, ніж реальністю. Європа є незавершеним союзом суверенних держав, який включає лише невелику групу “середніх потуг”, більшість із яких перебувають у складному економічному та політичному становищі.
Німеччина та Франція: лідерство чи розбрат?
Попри всі загрози, що постали перед Європою, їй бракує спільної політичної волі та механізмів ухвалення рішень, необхідних для зміцнення геополітичних позицій. Поки Німеччина та Франція, дві “середні” держави, чиє лідерство залишається незамінним, продовжуватимуть сваритися та не довіряти одна одній замість здійснення спільних кроків для завершення європейського проєкту, бажана для Європи технологічна та стратегічна автономія від США залишатиметься недосяжною.
Чіплятися за стару модель європейської національної держави чи за ностальгійні уявлення про минулу велич – це роль для музейних екскурсоводів. Якщо Європа залишатиметься лише сукупністю малих і середніх держав, нинішній період глибоких геополітичних та історичних змін також ознаменує кінець її ролі на світовій арені. “Європейський суверенітет” – гарний вислів, але з огляду на розбіжності між європейцями він ризикує перетворитися на ще одну фантазію. Немає ніякого “суверенітету” в порожніх мріях. Путін дуже добре це розуміє. І саме з ним нам, європейцям, тепер доводиться мати справу.
