В Україні триває процес невизначеності щодо точної чисельності населення, що є критично важливим питанням для розвитку держави, особливо в умовах війни та повоєнного відновлення. Останній повноцінний перепис населення проводився у 2001 році, відтоді країна зазнала значних демографічних змін, спричинених міграцією, анексією Криму, війною на Донбасі та повномасштабним вторгненням Росії. Державна служба статистики, спільно з науковими установами, провела розрахунки станом на 1 січня 2026 року, проте конкретні цифри поки не оприлюднюються через чутливість інформації та необхідність узгодження формату публікації з урядом і міжнародними партнерами.
Демографічні втрати та оцінки чисельності
Ключові цифри та прогнози
Міністр соціальної політики, сім’ї та єдності Денис Улютін окреслив орієнтовну чисельність населення на підконтрольній Україні території в діапазоні від 22 до 25 мільйонів людей. Це значне скорочення порівняно з приблизно 48 мільйонами у 1991 році та близько 41 мільйоном напередодні повномасштабного вторгнення. Ці цифри свідчать про те, що демографічна криза в Україні почалася задовго до 2022 року і залишалася поза увагою держави протягом десятиліть.
Керівниця напряму “Демографія та міграція” в Інституті фронтиру Ольга Духніч надає ще більш драматичні оцінки, вказуючи на втрату від 9 до 12 мільйонів людей до початку повномасштабного вторгнення та ще 5-6 мільйонів після вторгнення з різних причин. Ці дані підкреслюють глибину демографічної кризи, яка вимагає негайного та системного вирішення.
“Перепис населення Україні потрібен і він вже перезрів. І чим раніше ми його проведемо, тим краще нам всім буде”, – говорить Духніч.
Вона наголошує, що перепис необхідний не лише для підрахунку людей, але й для розуміння вікової структури, рівня освіти, професійної зайнятості та складу домогосподарств, що є критично важливим для планування державної політики.
Причини демографічної кризи та наслідки
Фактори, що впливають на чисельність населення
Останній Всеукраїнський перепис населення, проведений 5 грудня 2001 року, зафіксував 48,46 мільйона мешканців. З того часу відсутність такого дослідження, пояснювана браком коштів та складністю організації, призвела до того, що державна політика дедалі більше ґрунтується на припущеннях, а не на точних даних.
Повномасштабне вторгнення Росії посилило демографічний дисбаланс, спричинивши масову міграцію мільйонів біженців, значна частина яких – працездатного віку. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, економічно активне населення скоротилося до приблизно 12–14 мільйонів осіб, тоді як кількість пенсіонерів залишилась на рівні близько 10,5–11 мільйонів, що призвело до критичного співвідношення приблизно 1,1–1,3 працюючих на 1 пенсіонера.
Проблеми повернення біженців
Міністерство національної єдності, створене для сприяння поверненню громадян, було ліквідоване через політичні скандали та кримінальні підозри щодо його очільника. Це посилило дискусію про здатність держави впливати на рішення людей повернутися додому. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга повідомив, що за межами держави перебувають близько 8 мільйонів громадян України.
Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойников визначає ключовими факторами для повернення українців безпеку, наявність житла, достойну роботу та рівень доходів, а також загальну якість життя, включаючи освіту, медицину та державне управління. Він зазначає, що Україна вже конкурує за власних громадян з країнами Європейського Союзу, і розраховувати на масове повернення до завершення війни та забезпечення безпекових гарантій не доводиться. Згідно з дослідженням Центру економічної стратегії, 43% українських біженців планують повертатися, тоді як 36% – ні.
Перспективи та висновки
Демографічна безпека як національна стратегія
Президент Світового Конґресу Українців Павло Ґрод наголошує, що українців, які виїхали за кордон, не можна вважати тими, хто “покинув” країну. Навпаки, вони можуть стати найважливішим людським ресурсом для відбудови України. Він підкреслює, що майбутнє держави залежить від цих мільйонів українців, і країна повинна не лише створювати безпечні умови та конкурентні робочі місця, а й зберігати зв’язок цих людей з Україною.
Низька народжуваність є глобальною тенденцією, яка спостерігається у більшості розвинених країн, зокрема в Японії, Італії та Німеччині. Цей фактор, разом із міграцією та війною, призводить до старіння населення та дефіциту робочої сили, що вже впливає на економіку та систему соціального захисту України.
Україна потребує актуального перепису населення, довгострокової демографічної стратегії та системних рішень для вирішення накопичених десятиліттями проблем. Демографічні процеси мають сильну інерцію, і рішення, ухвалені сьогодні, визначатимуть майбутнє країни в наступних поколіннях. Інакше, країна ризикує зіткнутися з наслідками демографічної ями саме тоді, коли потребуватиме людського ресурсу для відбудови та розвитку.
За даними ООН, до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, населення України становило 43,4 мільйона осіб. Після вторгнення, кількість біженців та внутрішньо переміщених осіб значно зросла, що ускладнює точний підрахунок.
Міністерство соціальної політики України продовжує роботу над оцінкою чисельності населення, співпрацюючи з науковими установами. Однак, остаточні дані та формат їх публікації ще потребують узгодження.
Проблема низької народжуваності є загальносвітовою тенденцією. Для простого відтворення населення коефіцієнт народжуваності має становити приблизно 2,1 дитини на одну жінку. В Україні цей показник значно нижчий, особливо після початку повномасштабного вторгнення.
