Аналізуючи постать Дональда Трампа, автор висловлює думку, що спроби діагностувати його поведінку через призму нарцисичного розладу особистості або лобно-скроневої деменції є не зовсім влучними, хоча певні риси, як-от манія величі, присутні. Іронія полягає в тому, що велич Трампа, принаймні частково, зумовлена його посадою президента Сполучених Штатів, що робить ці діагнози менш релевантними. Водночас, його портрет як нарциса – з браком емпатії та переконаністю у власній винятковості – видається доволі точним.
Соціальна патологія як джерело влади
Видається, що найбільш доречним буде вбачати Трампа бридким та неприємним індивідуумом, що постійною брехнею без докорів сумління часто досягає успіхів, а надто, у політиці. Справжня патологія тут знаходиться у соціальній площині – у тому, що такі брехуни спроможні оточити себе улесливими прихвостнями та фонтанувати навколо себе примітивну брехню, що так подобається людям, які наївно вірять у міф про “великого лідера”.
Ця соціальна патологія стає ще більш виразною на тлі того, що більшість світових лідерів є людьми похилого віку.
Вік та відповідальність у політиці
У світі існує обмаль професій, окрім політики, де особи у віці сімдесяти чи навіть вісімдесяти років обіймають відповідальні посади, що вимагають значної енергії та когнітивних здібностей.
- Нейрохірурги?
- Авіапілоти?
- Військові генерали?
- Генеральні директори?
Автор, наближаючись до свого вісімдесятиріччя, усвідомлює зниження власної енергії та спроможностей, припускаючи, що у Трампа ситуація не є винятком. Дослідження, як-от МРТ, можуть виявити невідворотні докази вікових змін мозку, незалежно від зовнішнього вигляду людини.
Проблема не в індивіді, а в системі
Проблема полягає не стільки в тому, що Трамп є доволі неприємною особою похилого віку, скільки в самій соціальній системі, яка дозволила йому здобути владу. Також значна роль належить полохливим політичним лідерам Республіканської партії, які уникають відкрито висловлювати своє переконання в його невідповідності високій посаді, що, на думку автора, коштує тисяч невинних життів.
Генрі Марш, автор колонки, наголошує, що його матеріал відображає винятково його точку зору і не претендує на об’єктивність. Редакції “Економічної правди” та “Української правди” можуть мати відмінні погляди, і вони не несуть відповідальності за достовірність інформації, виступаючи лише її носіями.
