Аналітичний огляд демографічної ситуації в Україні свідчить про тривожну тенденцію: смертність значно перевищує народжуваність, створюючи передумови для перетворення країни на “країну мертвих”, особливо на тлі триваючої війни. Перше півріччя 2026 року зафіксувало народження 73 292 дітей та 259 853 смертей, що вказує на майже чотириразове перевищення смертності над народжуваністю.
Війна, будучи “тріумфом смерті”, активно сприяє цій тенденції, адже агресор цілеспрямовано знищує українське життя як на передовій, так і в тилу, руйнуючи життєзабезпечення та змушуючи мільйони людей залишати країну. Ця ситуація оголила парадокс: державній машині часто зручніше мати справу з померлими, аніж з живими, адже мертві не створюють проблем.
Державна машина та “зручність” мертвих
До живого українця держава може мати безліч претензій: від ухилення від мобілізації до антидержавних поглядів. Однак, загинувши, будь-який українець автоматично стає “добропорядним громадянином” – героєм чи жертвою агресії, позбавленим критики. Мертві невибагливі, тоді як живі захисники потребують комплексних рішень щодо демобілізації, військово-лікарських комісій, умов служби, забезпечення, підтримки ветеранів, з чим державі впоратися складно. Натомість, хвилини мовчання та вшанування пам’яті загиблих є значно простішими формами уваги.
На тлі погіршення становища живих, держава проявляє “увагу” до мертвих. Попри зовнішню фінансову допомогу, українці відчувають негативні економічні наслідки війни: зростання цін, інфляцію, девальвацію гривні. Однак, у світі мертвих діють інші закони: знецінення валюти призводить до появи нових, більших купюр, які тепер прикрашатимуть портрети видатних покійників, як-от Василь Стус на 2000-гривневій купюрі.
Після 24 лютого 2022 року Україну покинули мільйони живих громадян, повернення яких є надзвичайно складним завданням. Натомість, держава вже розпочала “повертати” померлих: історичних діячів, які померли за кордоном. Прикладом є репатріація останків Андрія Мельника, чиї мрії про “авторитарну” Україну, висловлені в конституційному проєкті 1939 року, суперечать сучасній реальності, але, будучи покійним, він не вступає в полеміку з чинним президентом.
Мертві як інструмент пропаганди та політики
Мертві, на відміну від живих, не сперечаються і слухняно виконують роль, відведену їм пропагандистами. Це робить історичних діячів, таких як Іван Мазепа чи Євген Коновалець, зручнішими для влади, ніж сучасні політики чи військові. Чим складніше голові держави знаходити спільну мову з живими сучасниками, тим охочіше він звертається до прославлених покійників. Хоча мертві не працюють і не поповнюють держбюджет, поки Україна отримує зовнішню підтримку, переважання смерті над життям не є критичною загрозою.
Паралельно з “країною мертвих” існує “країна живих”, де менше офіціозу та пафосних гасел, а пріоритети інші: живі герої ЗСУ прагнуть повернутися додому, а мешканці тилу більше переймаються підготовкою до зими, ніж національними пантеонами. Жива Україна воює заради мирного життя, а не заради війни як такої, уникаючи піррових перемог з катастрофічними втратами.
Більш ніж чотири роки живі українці покладаються на власні сили, усвідомлюючи, що державна машина надає перевагу “зручнішим” мертвим. Коли ж державні діячі виявляють інтерес до живих, це викликає щирий ентузіазм. Прикладом є популярність ексміністра оборони Михайла Федорова, який вселив надію на заміну людських жертв роботами, радикальне скорочення втрат та досягнення прийнятного миру завдяки інноваційному підходу до війни.
Мітинги на підтримку конкретних людей, подібні до тих, що відбувалися влітку, насправді є стихійними мітингами за життя. На п’ятому році війни країна живих готова підтримати будь-якого діяча, який запропонує їм перспективу, майбутнє, в якому Україна залишиться державою, придатною для життя, а не перетвориться на великий меморіальний простір, відмовившись від “мертвого пафосу”.
Демографічні виклики та майбутнє України
Згідно з даними Державної служби статистики України, у 2023 році народилося 309 тисяч дітей, що на 5% менше, ніж у 2022 році. Водночас, показники смертності залишаються високими через війну та її наслідки. Ці дані підтверджують тривожну демографічну тенденцію, яка спостерігається в Україні протягом останніх років.
Особливу стурбованість викликає перевищення смертності над народжуваністю, що може мати довгострокові наслідки для соціально-економічного розвитку країни. Експерти зазначають, що комплексне вирішення демографічних проблем вимагає не лише зусиль держави, але й активної участі всього суспільства.
Важливим фактором, що впливає на демографічну ситуацію, є міграція. Мільйони українців виїхали за кордон, що значно зменшує чисельність населення працездатного віку. Повернення цих громадян після завершення війни стане одним із ключових завдань для відновлення країни.
Український інститут національної пам’яті активно працює над увічненням пам’яті видатних діячів, але це не повинно затьмарювати турботу про живих. На противагу “мертвій Україні”, яка служить пропаганді, існує “жива Україна”, яка прагне до нормального мирного життя та готова підтримувати тих, хто пропонує реальні перспективи та майбутнє.
