В умовах глобальної геополітичної нестабільності, спричиненої провальною кампанією США в Ірані, Росія вбачає слушний момент для реанімації своєї амбітної, але від самого початку приреченої на провал ідеї “духу Анкориджа”. Ця концепція, народжена кремлівською пропагандою, мала на меті досягнення імперських цілей Москви невійськовими методами, зокрема, шляхом тиску на Україну через тодішнього президента США Дональда Трампа, який, на думку Кремля, міг би змусити Київ до невигідних територіальних поступок. План, що включав обмеження українського суверенітету, заборону членства в НАТО та лімітування чисельності збройних сил, по суті, передбачав повну капітуляцію України перед російськими амбіціями, що дозволило б Москві здобути політичну перемогу на наступних виборах.
Аналіз геополітичної ситуації та російських амбіцій
Однак, незважаючи на початкові сподівання російської сторони, “червона доріжка в Анкориджі” не перетворила російського президента на “рукоподаваного” гравця, а Росію — на геополітичну супердержаву. Путін і Трамп, попри різницю у стилях, мали спільну мрію про поділ світу на сфери впливу, що свідчило про відірваність обох від реалій XXI століття та переоцінку власних можливостей. Саме ця помилкова оцінка призвела до того, що США, втягнувшись у конфлікт з Іраном, попри військову перевагу, зазнали геополітичної поразки, фактично посиливши позиції Тегерана в регіоні.
Наслідки російської агресії та зміна тактики Кремля
Російська військова кампанія та економічні показники говорять протилежне тому, що транслювала Москва про свою “велич”. З “духу Анкориджа” зникли імперські нотки, натомість з’явився запах ресентименту та відчуття невпевненості, що вилилося у звинувачення Заходу у прагненні до розвалу Росії та України в “різкій ескалації”. Це може свідчити про підготовку російського суспільства до можливої мобілізації або пошуку винних у війні, що порушує неписаний контракт між Путіним і росіянами – “мені можна все, натомість вдома немає війни”.
- Дискусії щодо завершення так званої “СВО” в російському суспільстві стають дедалі голоснішими.
- Меншість підтримує радикальні сценарії, подібні до запропонованих Малофєєвим і Дугіним.
- Стан війни та перспектива застосування ядерної зброї не є популярними серед населення агресорки, особливо коли ціну агресії відчуває кожен.
Путін змушений шукати шляхи поєднання своїх імперських амбіцій із запитом суспільства, не відмовляючись від ідеї захоплення України чи демонстрації слабкості НАТО, але змінюючи способи досягнення цих цілей.
Іранська кампанія Трампа стала одним із факторів, що безпосередньо впливають на обороноздатність України, зокрема, через брак ракет PAC-3 для ППО. Кремль може використати це для шантажу, поширюючи панічні настрої щодо зими та провокуючи нову хвилю українських біженців.
Цю інформаційну кампанію Росія вже успішно тестувала, граючи на страхах та адміністративній неспроможності української влади. Це дає Путіну можливість висувати максимальні вимоги, де відмова від територій — не найстрашніше.
Переосмислення української оборонної стратегії
Москва прагне нав’язати Україні відчуття безпорадності та слабкості, створюючи вигідну переговорну позицію для повернення до “духу Анкориджа” або просування сценарію “фінляндизації”. За максимальним сценарієм, Росія може наполягати на грузинському варіанті з повним контролем політичних і економічних процесів. В умовах невизначеності в Альянсі щодо статті 5 Вашингтонського договору, Росія може вдатися до агресивних дій проти країн Балтії або політичного захоплення України.
- Переговори зараз вигідні передусім Путіну, хоча він може стверджувати протилежне.
- Перемир’я також вигідне Росії, якщо воно дозволяє досягти головної мети – демонстрації військової неспроможності НАТО.
- Росія прагне до визнання свого статусу великої держави, яке Захід їй не надає, тому Москва намагається довести неспроможність моделі НАТО.
Проросійські угруповання в Європі, користуючись ресурсною нестабільністю, спричиненою іранською кризою, наполягатимуть на “business as usual” з Москвою, що зручніше робити після умовного перемир’я. Попри підтримку ЄС, тиск прокремлівських ресурсів на європейських політиків може посилитися, аж до спроб заблокувати переговори про вступ України до ЄС.
Путін сподівається, що, дозволивши Трампу приписати собі припинення вогню, він зможе розколоти США та Європу, а у разі невдачі – звинуватити Україну у зриві переговорів.
Україна повинна протистояти цій тактиці, не піддаючись на моральну паніку, яка поширюється через фейки та маніпуляції в соціальних мережах. Критичне мислення стає таким же важливим елементом оборони, як і ППО.
Шлях України до перемоги
Попри те, що Україна нарощує військову спроможність завдяки європейській допомозі, у війні на виснаження ключовим є збереження власного горизонту. В умовах неминучих переговорів восени, Україна має входити без ілюзій, готуючись до тривалого та складного процесу, де головним завданням буде утримання своїх позицій та союзників, що можливо лише при збереженні холодної голови.
