Історія волонтера Михайла Пуришева, який добровільно полетів до Москви 17 серпня 2026 року, вражає своєю драматичністю та складними моральними дилемами. Опинившись під шантажем Федеральної служби безпеки Російської Федерації, яка погрожувала мобілізувати його 18-річного сина Олександра до російської армії та відправити воювати проти України, Михайло прийняв рішення, яке здавалося йому єдино можливим – летіти до Москви, аби врятувати сина. Цей вчинок, що свідчить про глибину батьківської любові, поставив його перед невідомістю та небезпекою, адже зв’язок з ним відтоді обірвався.
Передісторія та початок тиску
Сімейні обставини та розлука
Михайло Пуришев, колишній військовослужбовець, який пережив два інфаркти, перебував на етапі завершення бюрократичних процедур, пов’язаних з його демобілізацією, і планував повернутися до активної волонтерської діяльності. Його син Олександр, з яким він не бачився понад чотири роки, проживав із матір’ю у Пскові, Росія, після розлучення батьків. До повномасштабного вторгнення батько й син підтримували зв’язок, Олександр навіть навідував батька в Маріуполі, мріючи про навчання за кордоном. Однак, після 24 лютого 2022 року, спілкування стало менш частим, а сам Олександр, здавалося, дорослішав швидше, ніж мав, через вплив російської пропаганди.
Шантаж та ультиматум
16 липня 2026 року Михайло отримав дзвінок від сина, який звучав стурбовано, повідомляючи про “людей”, що хотіли з ним поговорити. Невдовзі пролунав дзвінок з номера сина, і чоловічий голос, що представився “аналогом безпеки”, почав шантажувати Михайла, погрожуючи відправити його сина на війну, якщо волонтер не погодиться “дружити” з ФСБ. Йому поставили прямий ультиматум: або співпраця, або син в окопах. Росіяни також пообіцяли допомогу Олександру з навчанням, навіть за кордоном, та грошову винагороду, якщо “дружба” складеться.
“Ви ж військовим допомагаєте? А як ви будете себе почувати, якщо навпроти цих людей буде ваш син? Михайло, хто для вас дорожчий?” – такі слова пролунали від представника ФСБ.
Спроби врятувати сина
Михайло неодноразово намагався вивезти сина з Росії, проте безуспішно. Колишня дружина відмовлялася підписувати необхідні документи, а спроби таємного вивезення зірвалися через небажання Олександра засмучувати матір.
Розгортання подій та прийняття рішення
Психологічний тиск та нові вимоги
Після першого дзвінка, Михайло відчував себе “бруднішим” і перебував у стані постійного стресу, плакав і розмірковував над виходом із ситуації. Наступні розмови з представниками ФСБ були “показово ввічливими”, але водночас містили тиск та нагадування про їхню обізнаність щодо його життя. Йому дали завдання: придбати новий телефон та сім-карту, сховати їх і вийти на зв’язок у потрібний час. Росіяни виявляли значний інтерес до інформації про іноземних військових у Силах оборони України, дислокацію підрозділів, зокрема полку “Азов”.
Приховування та непрямі відповіді
Михайло намагався приховати свої справжні почуття та стан, пояснюючи свою відстороненість від соцмереж проходженням ВЛК та очікуванням документів. Він уникав прямих відповідей, розуміючи, що будь-яка необережність може поставити під загрозу життя сина. Росіяни вимагали повернення до волонтерської діяльності та співпраці, вдаючись до більш невимушеної манери спілкування, але продовжуючи цікавитися його місцезнаходженням.
“У тебе щось сталося? Чому ти такий сумний? Чому кинув соцмережі? Чому ти нічого не постиш?” – так тиснув на нього співрозмовник.
Пошук “оптимального варіанту”
Після п’яти розмов, які свідчили про зростання нетерпіння з боку ФСБ, Михайло почав розробляти план. Відкидаючи варіанти, які могли б поставити під ризик життя інших людей або його сина, він прийшов до висновку, що єдиним “оптимальним варіантом” є його добровільна поїздка до Москви. Він вважав, що це дозволить йому взяти відповідальність за власну долю та долю сина.
“Немає варіанту, за якого хтось не буде страждати. Це моя дитина. Я можу сам за неї відповідати. Я вважаю, що це оптимальний варіант, який може бути”, – пояснював Михайло своє рішення.
Минуле волонтера та досвід
З підприємців у волонтери
Початок волонтерської діяльності
Михайло Пуришев, до початку повномасштабного вторгнення, успішно вів бізнес, зокрема ІТ-компанію та нічний клуб. 24 лютого 2022 року він вивіз свою сім’ю на захід України, придбав червоний мікроавтобус Mercedes, позначив його як “волонтерський” і вирушив до Маріуполя, куди зміг потрапити 8 березня.
Ризиковані поїздки до Маріуполя
Загалом він здійснив шість поїздок до обложеного Маріуполя, доставляючи допомогу та евакуюючи людей крізь обстріли. За весну 2022 року, за його оцінками, вдалося врятувати близько тисячі маріупольців. Його діяльність висвітлювали українські та міжнародні ЗМІ.
Перетин блокпостів та допити
Проїзд через російські блокпости був складним, окупанти сприймали його як шпигуна. Його авто неодноразово потрапляло під обстріли. У травні 2022 року, намагаючись врятувати дітей з “Азовсталі”, він був затриманий на блокпосту, його автомобіль конфіскували, а самого відправили на допити, де застосовували тортури.
“Пункти незламності” та колаборанти
Після Маріуполя Михайло продовжив волонтерство на деокупованих територіях, зокрема, займався створенням “пунктів незламності” у містах, таких як Бахмут, Авдіївка, Вугледар. Ці пункти надавали можливість людям помитися, випрати речі, а також служили місцем, де волонтери знаходили родини з дітьми, які потребували евакуації. Росіяни почали бомбардувати ці пункти, звинувачуючи волонтерів у допомозі “нацистам”.
Офіційне оформлення та мобілізація
Михайло офіційно оформив свій волонтерський рух як “Unity of people”. Згодом, разом із частиною команди, він мобілізувався до ЗСУ, проте через проблеми зі здоров’ям (два інфаркти) був списаний.
Політ до Москви та подальша доля
Рішення летіти
Після того, як усі спроби зв’язатися з сином виявилися марними, а колишня дружина наполегливо просила не шукати контакту з Олександром, Михайло остаточно вирішив летіти до Москви. Він розумів ризики, але сподівався на Бога та вважав, що “немає сенсу витрачати ресурси” на шантаж, коли син стане нецікавим.
Прибуття до Москви
17 серпня 2026 року літак з Михайлом Пуришевим на борту приземлився в аеропорту Шереметьєво. Після цього він перестав виходити на зв’язок, і його друзі не мають жодної інформації про його подальшу долю.
Відеозвернення та допомога
Відео в його соціальних мережах продовжують з’являтися, але, за його словами, комунікацією займатиметься команда. Правозахисники, поінформовані про ситуацію, намагаються знайти шляхи допомоги Михайлу.
“Я лишив відео з поясненнями. Хотілося, аби мене розуміли. Батьки зрозуміють, чому так. Якщо адекватні нормальні батьки – їм байдуже кордони. Батьки поїдуть за своїми дітьми, чого б це їм не коштувало”, – зазначав Михайло перед відльотом.
“Українська правда” звернулася по коментар до СБУ, але на час виходу матеріалу відповіді не отримала. Автори матеріалу висловлювали занепокоєння рішенням Михайла, попереджаючи про можливі ризики, але він залишався непохитним у своєму рішенні.
