Аналітичний огляд демографічної ситуації в Україні свідчить про тривожні тенденції, коли смертність значно перевищує народжуваність, що ставить під загрозу майбутнє країни. У першому півріччі 2026 року в Україні народилося 73 292 дитини, тоді як померло 259 853 особи, що означає майже чотирикратне перевищення смертності над народжуваністю. Ця динаміка, яка посилюється умовами війни, створює враження перетворення України на “країну мертвих”, де держава, за певних обставин, демонструє більшу прихильність до померлих, ніж до живих громадян.
Контекст війни та державна політика
Війна як фактор демографічної кризи
Розпочата Росією повномасштабна військова агресія суттєво вплинула на демографічну ситуацію в Україні. Втрата військовослужбовців на фронті та цивільного населення внаслідок обстрілів, а також міграційні процеси, пов’язані з війною, загострюють проблему перевищення смертності над народжуваністю. Російська Федерація, цілеспрямовано знищуючи українське життя, завдає ударів по системах життєзабезпечення, прагнучи перетворити Україну на територію, яку покидають мільйони людей.
Парадокс державної уваги: мертві проти живих
У розпал запеклого військового протистояння просто не могло бути інакше: війна – це насамперед тріумф смерті. Агресор знищує українське життя цілеспрямовано й планомірно. Росія вбиває військовослужбовців на передовій і цивільних у тилу.
На тлі війни виникає сумний парадокс: державна машина, часто через свою неповороткість, знаходить легшим і зручнішим взаємодіяти з померлими, аніж з живими. Це проявляється в тому, що до живих українців можуть виникати різноманітні претензії – від ухилення від мобілізації до висловлення антидержавних поглядів. Натомість, загиблий українець, незалежно від обставин його смерті, автоматично стає “добропорядним громадянином” – героєм на фронті або жертвою агресії в тилу. Державна пропаганда завжди потребує таких образів – загиблих героїв та жертв ворога.
Проблеми догляду за живими захисниками
На відміну від померлих, живі захисники України потребують комплексного вирішення низки проблем: реабілітації після демобілізації, роботи військово-лікарських комісій, гідних умов служби, належного матеріального забезпечення, соціальної та психологічної підтримки ветеранів. Держава, стикаючись із цими викликами, часто демонструє неспроможність. Натомість, прояв уваги до загиблих, наприклад, через загальнонаціональну хвилину мовчання, видається простішим завданням.
Економічні наслідки та символізм
Економічні виклики для живих
Незважаючи на фінансову допомогу з-за кордону, живі українці відчувають негативні економічні наслідки війни: зростання цін, інфляцію та девальвацію гривні. Цей процес знецінення національної валюти парадоксально відкриває можливості для увічнення пам’яті видатних постатей.
Валюта як символ: Василь Стус та Андрій Мельник
Цього року портрет поета-дисидента Василя Стуса буде розміщено на купюрі номіналом 2000 гривень, що символізує його “перемогу” через 40 років після смерті. Паралельно держава працює над репатріацією останків історичних діячів, які померли за кордоном. Прикладом є повернення в Україну останків Андрія Мельника, що відбулося на тлі урочистої церемонії. Президент Володимир Зеленський зазначив, що “Полковник Андрій Мельник повернувся в ту Україну, про яку мріяв”. Однак, враховуючи політичні погляди Мельника, висловлені в проєкті Конституції 1939 року, що передбачав “авторитарну” та “тоталітарну” Україну, його “мрії” можуть суттєво відрізнятися від сучасної української реальності.
Мертві взагалі ні з ким не сперечаються – вони слухняно виконують ту роль, яку відводили їм державні пропагандисти. У цьому сенсі Іван Мазепа чи Євген Коновалець набагато зручніші, ніж будь-який Залужний чи Федоров.
Зручність роботи з померлими постатями, які не можуть вступити в полеміку, робить їх привабливими для державної пропаганди, на відміну від живих, норовливих сучасників.
Дві України: країна мертвих та країна живих
Контраст реалій
Попри всі виклики, Україна залишається країною двох реальностей: “країни мертвих” з її офіціозом та пафосом, і “країни живих” з її буденними турботами. Живі українці прагнуть не героїчної загибелі, а повернення до мирного життя. Їх більше хвилює підготовка до наступної зими, ніж проєкти національних пантеонів.
Надія на інновації та майбутнє
Популярність ексміністра цифрової трансформації Михайла Федорова пояснюється тим, що “країна живих” побачила в ньому людину, яка може запропонувати майбутнє, де роботи замінять людей на фронті, людські жертви будуть скорочені, а інноваційний підхід допоможе досягти перемоги. Це вселило надію мільйонам співвітчизників. Мітинги на підтримку Михайла Федорова були, по суті, стихійними мітингами за життя.
Пошук перспективи
На п’ятому році війни “країна живих” готова підтримати будь-якого діяча, який запропонує їй реальні перспективи, а не лише “мертвий пафос”. Українці прагнуть майбутнього, в якому Україна залишиться державою, придатною для життя, а не перетвориться на великий меморіальний простір.
Додаткова інформація про демографічну ситуацію
Станом на 2023 рік, за даними Державної служби статистики України, коефіцієнт народжуваності в країні становив 1,2 дитини на одну жінку, що є одним із найнижчих показників у Європі. Згідно з прогнозами ООН, населення України може скоротитися до 35 мільйонів осіб до 2050 року, якщо поточні тенденції збережуться. Війна також призвела до значного зростання кількості внутрішньо переміщених осіб та біженців, що додатково впливає на демографічну структуру країни.
