Україна, як морська держава, стикається з нагальною потребою переосмислення системи морської освіти, особливо в контексті триваючої війни. Те, наскільки ефективно країна контролює власне море, безпосередньо впливає на функціонування портів, експорт, економіку, міжнародну торгівлю та, зрештою, на обороноздатність держави. Повномасштабне вторгнення росії суттєво змінило уявлення про Чорне море, продемонструвавши, що навіть з обмеженими традиційними військово-морськими спроможностями Україна здатна завдавати асиметричних ударів, відвойовувати ініціативу та забезпечувати функціонування морських коридорів. Цей успіх значною мірою зумовлений самовідданістю українських військових моряків — командирів, інженерів, фахівців з безпілотних систем та багатьох інших, яких готує Інститут Військово-Морських Сил.
Системні виклики морської освіти в умовах війни
Переорієнтація пріоритетів: від комерційного ринку до оборони
До початку повномасштабної війни Україна посідала значне місце на світовому ринку праці для моряків, будучи одним із ключових постачальників кадрів для торговельного флоту. За даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD), Україна входила до першої шістки країн за цим показником, а реальна кількість українців, зайнятих у цій сфері, могла сягати 200 тисяч осіб. Ця галузь надавала українцям можливість отримувати конкурентоспроможну заробітну плату на міжнародному рівні, хоча податки здебільшого сплачувалися за межами держави. В Україні сформувалася розгалужена система підготовки цивільних морських фахівців, що включає державні та приватні навчальні заклади, тренажерні центри та різноманітні програми підготовки.
Історично, підготовка цивільних морських спеціалістів в Україні була зосереджена переважно в одному закладі — Одеському вищому інженерному морському училищі, яке нині є Національним університетом “Одеська морська академія”. Сучасна система морської освіти в Україні, за винятком закладів на тимчасово окупованих територіях, включає шість основних вищих навчальних закладів. Серед них: Національний університет “Одеська морська академія”, Одеський національний морський університет, Державний університет інфраструктури та технологій (Київ), Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова (Миколаїв), Херсонська державна морська академія та приватний “Морський інститут післядипломної освіти імені контрадмірала Федора Ушакова” (Херсон).
У мирний час така система мала свою логіку, задовольняючи світовий попит на моряків. Однак війна кардинально змінює державні пріоритети. Головне питання сьогодні полягає не в потребі України в цивільних моряках, яка, безперечно, залишається високою, а в раціональному розподілі державних ресурсів між підготовкою кадрів для комерційного ринку та фахівців, критично важливих для обороноздатності держави.
Сучасна морська війна вимагає не лише кораблів, але й глибоких знань у сфері ракетного озброєння, морських безекіпажних та безпілотних систем, підводних технологій, розвідки, зв’язку та систем ситуаційної обізнаності. Кожна з цих сфер потребує висококваліфікованих фахівців, яких має готувати система морської освіти.
Інститут Військово-Морських Сил: виклики та перспективи
Інститут Військово-Морських Сил є єдиним профільним військовим навчальним закладом в Україні, який готує офіцерів для національного флоту, Морської охорони, Сил спеціальних операцій, Головного управління розвідки, Служби безпеки України та інших підрозділів сектору безпеки й оборони. Створений шляхом реорганізації Академії Військово-Морських Сил після її передислокації з окупованого Криму, інститут пройшов складний шлях становлення. На жаль, інститут досі функціонує як структурний підрозділ Національного університету “Одеська морська академія”, відчуваючи хронічний брак власних фондів та мізерну матеріально-технічну базу. Попри зростання державного замовлення на підготовку офіцерів ВМС та збільшення кількості науково-педагогічного складу, інститут стикається з серйозними обмеженнями у розвитку.
Сучасна війна змушує адаптуватися, але матеріальна база часто не встигає за зростаючими потребами. Неможливо будувати потужний флот лише на ентузіазмі, волонтерській допомозі чи міжнародних партнерах. Потребує оновлення інфраструктура, включаючи навчальні корпуси, лабораторії, тренажерні комплекси, полігони та гуртожитки.
Пошук рішень: реорганізація та державні пріоритети
Минулого року народний депутат Мустафа Джемілєв запропонував відродити Академію Військово-Морських Сил на базі Одеської морської академії, створивши один або два цивільні факультети. Ця ідея, що має аналогії в інших країнах, зокрема у Військово-морській академії ім. Ніколи Вапцарова в Болгарії, наголошує на необхідності перегляду державних пріоритетів у розподілі ресурсів. Пропозиція полягає в тому, щоб зосередити всі ресурси на підготовці військових моряків, вважаючи підготовку цивільних фахівців другочерговою.
На жаль, ця ініціатива зустріла опір з боку Міністерства освіти і науки України, яке відкинуло можливість реорганізації, посилаючись на потенційні загрози національній безпеці у сфері морської діяльності та ліквідацію університету. Позиція МОН, як зазначено в документі від 03.02.2025 №1/2102-25, демонструє формально-бюрократичний підхід, який не враховує реалій воєнного часу, коли саме Військово-Морські Сили відіграють ключову роль у забезпеченні безпеки морської діяльності.
Важливо зазначити, що з початку повномасштабної війни обсяги підготовки в Одеському національному морському університеті значно скоротилися, а їхні корпуси часто простоюють. Це свідчить про наявність невикористаного потенціалу, який міг би бути спрямований на потреби оборони.
Згідно зі Стратегією розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки, проводиться робота з реорганізації Одеського національного морського університету та Національного університету “Одеська морська академія” з метою створення Українського державного морського університету. Це дає надію на вивільнення частини матеріально-технічної бази, яка може бути передана для потреб Військово-морської академії.
Держава повинна чітко визначити свої потреби в кадрах, особливо в умовах війни, і, виходячи з цього, формувати систему освіти, відкидаючи виключно ринкову логіку, коли йдеться про обороноздатність. Конкуренція з росією, яка системно нарощує кількість вищих військових навчальних закладів, вимагає від України адекватних кроків.
- Держава повинна чітко визначити свої потреби в кадрах, особливо в умовах війни.
- Необхідно переглянути співвідношення ресурсів, що спрямовуються на підготовку цивільних та військових морських фахівців.
- Система освіти має бути орієнтована на потреби оборони, а не лише на ринковий попит.
- Інститут Військово-Морських Сил потребує повноцінного забезпечення для підготовки офіцерів XXI століття.
Указ Президента України №583/2026 від 4 липня “Питання створення Військово-морської академії” вказує на розуміння важливості цієї проблеми на найвищому рівні. Однак, реалізація цього рішення залежить від ефективності дій Кабінету Міністрів України у забезпеченні необхідних фондів для нового військового навчального закладу.
Україні потрібна не просто система підготовки військових моряків, а потужна інституція, яка формуватиме військово-морське мислення держави, поєднуючи освіту, науку та розвиток військового мистецтва, спираючись на унікальний бойовий досвід, інновації та стандарти НАТО. Цей досвід, здобутий під час сучасної морської війни, має бути перетворений на знання, доктрину та методики підготовки для забезпечення безпеки держави на морі.
