Трагічні події під Києвом, де загинули одинадцять людей, не повинні ставати підставою для повної заборони масових заходів під час війни, а навпаки – мають спонукати до створення чітких стандартів безпеки, яких в Україні досі не існує. Це переконання висловлює івентор з 25-річним досвідом організації складних подій, підкреслюючи, що відсутність таких норм наражає громадян на небезпеку. Емоції, що виникли в суспільстві після інциденту, цілком зрозумілі, однак, якщо єдиним наслідком стане заборона, це лише відтермінує наступну трагедію.
Аналіз ситуації та світовий досвід
Причини каскаду відмов
Трагедія, що сталася 24 липня в Бучанському районі, де загинули одинадцять людей та близько сотні отримали поранення, є прикладом “каскаду відмов”, коли низка дрібних проблем призводить до катастрофічних наслідків. Публічно відомі деталі події вимальовують такий ланцюжок: тривога була оголошена за кілька хвилин до удару, але значна частина людей її не почула через відсутність стабільного зв’язку. Відсутність капітального укриття змусила людей шукати порятунку в лісі, де їх застав наступний приліт. Відсутність чергових медичних бригад та проблеми з доступом для екстрених служб через єдиний заїзд лісовою дорогою лише погіршили ситуацію. Одна з учасниць події, яка рятувала поранених, описала нестачу турнікетів та необхідність надавати допомогу тим, хто самостійно намагався додзвонитися до швидкої, підкреслюючи, що за наявності медиків щонайменше двоє людей могли б вижити.
Світові стандарти безпеки
Історичний досвід свідчить, що стандарти безпеки для масових заходів часто розроблялися після трагічних подій. Зокрема, після тисняви на стадіоні Гіллсборо у 1989 році Велика Британія переглянула правила проведення матчів. Після трагедії на фестивалі Love Parade у Дуйсбурзі, де загинула 21 людина, Європа переглянула підходи до управління потоками. У Великій Британії після теракту на Манчестер Арені був ухвалений закон Мартіна, який зобов’язує об’єкти місткістю від 200 осіб мати план дій на випадок атаки. Світова практика має такі інструменти, як британський Purple Guide, що використовується для розрахунку медичного забезпечення та евакуації, а також дослідження науки про натовп. Однак, жоден з цих документів не був розроблений для умов країни, яка щодня перебуває під загрозою ракетних ударів. Найближчий досвід має Ізраїль, де Командування тилу прив’язує дозвіл на зібрання до критерію часу, необхідного для досягнення захищеного простору. Україні доведеться розробити перший у світі повноцінний стандарт масових подій в умовах ракетної загрози, що стане цінним досвідом для всього світу після війни.
Стандарт не є гарантією безпеки, адже ракета може вразити навіть ідеально підготовлену локацію. Однак, він може суттєво зменшити кількість жертв, забезпечуючи своєчасне оповіщення, наявність укриттів, достатню кількість медичних засобів та безперешкодний доступ для екстрених служб.
Пропозиції щодо розробки стандарту
Юридична прогалина та ініціативи
Адвокат і ветеран Масі Найєм звернув увагу на юридичну прогалину: приватні заходи на приватній території не потребують погоджень, що позбавляє військову адміністрацію можливості передавати інформацію про повітряні загрози організаторам. Він пропонує запровадити обов’язкове погодження з військовою адміністрацією для заходів від 50 осіб, з правом відмови, якщо організатори не забезпечили укриття, медичні бригади та достатню кількість турнікетів. Особливу увагу пропонується приділити подіям оборонної галузі.
Уточнення до пропозицій
- Медицина: Норматив “турнікет на людину” є емоційно зрозумілим, але безпеку створюють можливості, а не предмети. Необхідно враховувати час до першої допомоги, кількість бригад відповідно до масштабу та профілю ризику, а також час евакуації тяжкопоранених.
- Поріг кількості осіб: Запровадження порогу в 50 осіб може призвести до перевантаження адміністрацій. Жорсткість вимог має залежати від вразливості локації, а не лише від кількості людей. Подія в метро на глибині безпечніша за зібрання на відкритому полігоні.
- Межі застосування: Стандарт має бути універсальним, охоплюючи всі типи подій, оскільки ворог атакує скупчення людей незалежно від їхнього призначення.
Ключовий принцип стандарту
Головний принцип стандарту: місткість події дорівнює місткості укриття, досяжного за час підльоту. Це означає, що на події не може бути більше людей, ніж здатне вмістити захищене місце протягом кількох хвилин від сигналу тривоги. Цей принцип автоматично визначає придатність локацій.
Структура стандарту безпеки
Пропонується сім обов’язкових блоків для стандарту безпеки масових подій:
- Інформаційний контур: Публічність заходу має бути зменшена залежно від вразливості локації. Для професійних заходів на відкритих майданчиках публічних анонсів не повинно бути взагалі.
- Укриття: Наявність капітальної захисної споруди в межах нормативного часу доступу, місткість якої відповідає кількості учасників.
- Оповіщення: Власний контур на локації, незалежний від мобільної мережі, з дублюванням різними каналами. Чергування безпекового офіцера з правом зупинити подію.
- Локація і потоки: Щонайменше два незалежні транспортні заїзди, окремий коридор для екстреного транспорту, розрахунок щільності натовпу та контроль критичних точок.
- Медицина: Чергові бригади екстреної допомоги, стабілізаційний пункт, тактичні аптечки та турнікети.
- Зв’язок і логістика: Радіомережа, резервний супутниковий канал, точки заряджання персоналу, координати локації, передані екстреним службам.
- Тренування: Інструктаж персоналу, штабні навчання, репетиція евакуації, спільний брифінг з екстреними службами.
Диференціація за категоріями
Запроваджується три категорії подій:
- Категорія А: Події в капітальних захисних спорудах (метро, підземні простори). Допустима повна публічність, увага зміщується на потоки, пожежну безпеку та медицину.
- Категорія Б: Події в капітальних будівлях з укриттям у нормативній досяжності (зали, театри). Публічність можлива, місткість обмежена місткістю укриття.
- Категорія В: Події просто неба. Найжорсткіший режим: закритий інформаційний контур, знижені ліміти та укриття у хвилинній досяжності.
Якщо математика укриття не сходиться, подія в такому форматі не проводиться. Це не заборона, а констатація фізичних обмежень.
Хто має розробити стандарт
Робоча модель передбачає спільну участь держави та індустрії: держава встановлює обов’язковий мінімум та контролює його, а індустрія розробляє методику та підтримує її актуальність. ДСНС і МВС відповідатимуть за нормативи укриттів, оповіщення та погодження, військові адміністрації отримають канал зв’язку з організаторами, профільні міністерства та галузеві асоціації розроблять методики, а страховий ринок зробить безпеку економічно раціональною. Цей процес може зайняти місяці, а не роки.
Важливо не відповідати на трагедію забороною, адже це може бути саме тим, чого прагне ворог, – самостійно скасувати майданчики для важливих зустрічей. Відмова від спільних зібрань означатиме, що удар досяг мети. Натомість, розробка стандарту, який рахує кожну хвилину до укриття, стане відповіддю країни, що прагне жити довго.
