Попри воєнний стан, літо 2026 року позначилося зростанням активності на вулицях українських міст, що проявлялося як у мирних, так і в криміналізованих формах. Якщо “картонкові протести” залишаються в межах закону, то напад на військових ТЦК та СП у Львові 8 липня став прикладом ескалації насильства. Хоча вулиця наразі не диктує суспільний порядок і не підміняє державні інституції, вона слугує своєрідним індикатором настроїв значної частини населення. Психолог Ольга Кухарук у своєму аналізі розрізняє агресивний натовп від мирного зібрання, пояснює психологічні причини пошуку підтримки в колективному “ми” в критичні моменти, а також досліджує процеси втрати спільної долі суспільством під час війни, порівнюючи соціальні феномени “Новосанжарського сорому” 2020 року та “Сихівського сорому” 2026-го.
Психологічні механізми колективної поведінки
Від спільної ідентичності до атомізованого суспільства
Психолог Ольга Кухарук пояснює, що потреба “розчинити своє “я” в колективному “ми” у критичні моменти виникає як спосіб подолати відчуття безпорадності та зменшити катастрофізацію страху. Коли індивід не знає, як впоратися з інтенсивними емоціями, він шукає зовнішньої підтримки, яка надається через спільні дії, як-от вихід на вулицю з протестом чи активність у соціальних мережах. Прикладом максимального об’єднання стала подія 24 лютого 2022 року, коли відчуття “ми” було виражене найсильніше.
Однак, через 4,5 роки після початку повномасштабної війни, українське суспільство не справляє враження згуртованого. Кухарук пояснює це явищем “спільної долі”, яке гостро відчувається в пікові моменти, але є нестійким. З адаптацією до нової реальності суспільство починає розшаровуватися, адже досвід війни стає нерівномірним: хтось стояв у чергах до військкоматів, хтось переховувався; хтось має засоби для забезпечення себе електроенергією під час відключень, а хтось – ні. У стані хронічного стресу та травми люди схильні віддалятися одне від одного, відчуваючи, що їхній досвід незрозумілий іншим. Зростає настороженість і упередженість до чужих груп, формується відчуття ізоляції та думка “нас ніхто не розуміє”.
Крім різних досвідів війни, атомізації суспільства сприяють помилки в комунікації держави, які руйнують резильєнтність – здатність людини справлятися зі стресом. Важливими чинниками є відсутність прозорості, чесної розмови про складні речі та справедливих правил. В умовах тривалого стресу, коли відсутній об’єднуючий наратив від держави чи лідерів думок, суспільство занурюється в хаос, посилений травмою.
Психолог наголошує, що агресивна поведінка, як-от напад на представників ТЦК у Львові, не виправдовується, але може бути пояснена через психологічні чинники. У свідомості людей часто співіснують суперечливі уявлення: “Україна – ненька”, “ЗСУ – котики”, “волонтери – молодці”, але “ТЦК – це зло”. Це створює когнітивний дисонанс, який дозволяє поєднувати непоєднувані ідеї. Наприклад, більшість громадян погоджуються з необхідністю заміни військових, але уникають особистого обов’язку служити, посилаючись на різні обставини.
Відсутність адекватного образу війни з 2014 року, обмежене висвітлення в ЗМІ лише крайніх досвідів (героїзм або зрада), а також посилення ворожого ІПСО призводять до браку раціональних підстав для мобілізації, крім патріотизму. Держава, натомість, пропонує лише ідею “незламної незламності”, не надаючи прозорих правил мобілізації, термінів демобілізації чи адекватного грошового забезпечення.
Натовп проти групи свідомих громадян
Ольга Кухарук розрізняє натовп та групу свідомих громадян. Група свідомих громадян – це організоване об’єднання особистостей, об’єднаних спільними цінностями та правилами, з меншим рівнем емоційної зарядженості. Натомість, натовп асоціюється з імпульсивністю, стихійністю, хаотичністю та домінуванням емоцій.
Класичні теорії, як-от Гюстава Лебона, описували натовп як “безумний” колектив. Однак, сучасна психологія, зокрема теорія соціальної ідентичності, показує, що навіть у натовпі існують елементи контролю, правила поведінки та лідери. Натовп діє в рамках певної ідентичності, що визначає його поведінку. Наприклад, футбольних фанатів можна спрямувати на погром кафе, але не нападати на дітей чи літніх людей.
“Натовп діє в рамках якоїсь ідентичності. Умовно кажучи, якщо футбольних фанатів можна скерувати побити вікна у кафе, то навряд чи вдасться спрямувати їх побити старшу людину чи дитину.”
Попри численні дослідження поведінкових тенденцій у натовпі, соціальна психологія переважно є описовою наукою, яка аналізує минулі події. Передбачити закономірність, що спрацює кожного разу, майже неможливо. Точка біфуркації, після якої події стають неконтрольованими, не може бути точно визначена.
Прогнозувати, коли саме “хмиз і іскри” зійдуться, щоб спричинити неконтрольовану реакцію натовпу, абсолютно неможливо. У випадку нападу на військових ТЦК у Львові, могли зійтися багато факторів: поява харизматичного лідера, чинник анонімності та безкарності, вживання алкоголю, або ж протистояння між військовими, чи військовими та цивільними. Випадковість завжди відіграє роль, як це було під час Революції Гідності, коли перша пролита кров стала каталізатором подій.
Властивостями натовпу вважаються анонімність, розмиття особистої відповідальності, висока сугестивність, домінування емоцій, втрата самоконтролю та ослаблення критичного мислення. Гюстав Лебон порівнював життя в натовпі з “зараженням хворобами”, де психічний стан одних людей передається іншим. Експерименти Соломона Аша підтвердили, що люди схильні погоджуватися з очевидно неправильною думкою більшості, а експерименти Стенлі Мілґрема показали готовність підкорятися наказам авторитетів, навіть якщо вони суперечать моралі.
“Шакалячий експрес” в онлайні та агресивний вуличний натовп
“Сихівський сором” 2026 року відрізняється від “Новосанжарського сорому” 2020-го за кількома ключовими аспектами. По-перше, інцидент у Нових Санжарах не мав складової ІПСО, а був реакцією на загальносвітовий інформаційний хаос та страх перед невідомістю. По-друге, він не став частиною тривалого суспільного процесу стигматизації. Натомість, “Сихівський сором”, хоч і виглядає як поодинокий випадок, є частиною складних соціальних процесів, що тривають з 2014 року і не були вирішені владою чи суспільством.
“Шакалячий експрес” у соціальних мережах та агресивний вуличний натовп в офлайні відрізняються безкарністю, анонімністю, розтягнутістю в часі та існуванням стійких бульбашок інформації. У віртуальному світі люди можуть брати участь у агресивних діях, не виходячи з дому, тоді як вуличний натовп обмежений фізичними чинниками. Алгоритми соцмереж формують “теплі ванни”, де користувачі переважно контактують з носіями схожих думок, що посилює відчуття власної правоти та зменшує контакт з альтернативними поглядами.
“Зараз у фейсбуку “мої” будуть завжди біля мене. Ба більше, алгоритми соцмереж мені будуть знову і знову формувати теплу ванну в бульбашці.”
Психолог зазначає, що універсальних порад для тренінгів груп оповіщення ТЦК щодо комунікації з агресивним натовпом не існує, оскільки люди в ТЦК мають різний досвід та профдеформацію. Головна порада – це системні зміни в самій системі мобілізації та термінів служби, без яких жодні індивідуальні поради не спрацюють. Якщо система колапсує, військовослужбовці ТЦК стануть першими жертвами, а за ними – все суспільство.
